Національна академія аграрних наук України Науково-методичний і координаційний центр з наукових проблем
розвитку АПК України
UA EN

"Україна - самодостатня аграрна держава, проте виробники потребують підтримки", - Ярослав Гадзало

Україні не загрожує продовольча криза: завдяки рекордному врожаю 2021 року держава має достатні запаси зерна. Однак через подорожчання енергоносіїв ціни на агропродукцію теж б’ють рекорди. Адже вартість газу для промисловості вже зросла у 5 разів, а мінеральних добрив – утричі. Із якими показниками Україна входить в аграрний 2022 рік, що може зробити держава, аби приборкати ціни, і як захистити вітчизняного виробника? Розповів президент НААН України, академік Ярослав Гадзало.

Із огляду на пандемію, ймовірне вторгнення в Україну, політичну нестабільність та інші можливі форс-мажори, чи існує в Україні стратегічний запас продовольства? Хто і як регулює поповнення держрезервів? Та хто має доступ до його використання?

Я переконаний, що запасів, як зерна, картоплі, овочів та іншої продукції більше, ніж достатньо. Тому що у 2020-2021 роках був доволі непоганий урожай. І ми можемо це побачити по ринкових показниках: в Україні досить стабільні ціни на більшість продовольчих товарів, а на яблука – іноді ціни навіть нижчі за собівартість. Можемо це побачити на цінах на картоплю, які впали до 5-6 грн за кг. Маємо достатні запаси зернових, круп’яних культур, які виробляються безпосередньо в Україні. 

90c92c0464647ac6ace1518e2846e533.md.jpg

Думаю, що це результати спільної політики Мінагрополітики з сільгоспвиробниками та зернотрейдерами. Вони щороку підписують Меморандум співпраці й довіри, згідно з яким трейдери мають відстежувати продовольчі запаси, необхідні для забезпечення хлібопекарської, макаронної, борошномельної промисловості. Тобто скільки має бути продовольчого зерна, яка його кількість має піти на насіннєві запаси для посівів, скільки залишиться в резерві та перехідний запас і скільки потрібно для харчування протягом року.

Перехідний запас обчислюється у розрахунку на кількість жителів України, він завжди є в наявності і перебуває на зберіганні. Можливо, не конкретно на державних елеваторах. Але сьогодні у розпорядженні сільгоспвиробників, у тому числі на підприємствах держрезерву, на хлібокомбінатах мається достатньо як продовольчого та і фуражного зерна. 

Тому тут жодної загрози немає. Я переконаний, що такий форс-мажорний момент не настане. Він просто не може настати у такої держави, як Україна, яка виробляє таку кількість зерна, якою здатні прохарчуватися щонайменше 300 мільйонів мешканців планети. Власне на території України проживає набагато менше людей. 

Варто лише правильно відрегулювати експорт продовольчого зерна, щоб не створити штучний дефіцит. Я впевнений, що Мінагрополітики тримає ці питання на контролі. Ніколи таких проблем у нас не було і не може бути.

601dce03623333f3d9895fda86b17e5b.md.jpg

Україна торік зібрала рекордний урожай зернових. Але ваші колеги зазначають, що найбільш якісне зерно вивезли з України. Це означатиме або зміну рецептури хлібу, або необхідність імпортувати борошно?

Я переконаний, що це – дещо некоректна інформація. Тому що, в основному, зернотрейдери експортують фуражне зерно, починаючи з ячменю та кукурудзи. І лише частину продовольчої пшениці, яка дорожча на ринку і експортується в межах цифр, прописаних в Меморандумі порозуміння. Думаю, набагато вигідніше експортувати фуражні ресурси, оскільки поголів’я тварин і птиці в Україні обмежене, порівняно з 1990-ми і 2000-ми роками. Тому продовольчого зерна є достатньо.

Хоча питання треба ставити наступним чином. Якщо є потреба продати на експорт певну частку продовольчого зерна, продовольчих ресурсів, то ту ж пшеницю можна продати у вигляді борошна. У такому разі хоча б частина доданої вартості залишиться в Україні. Крім того, залишаться зернові відходи - висівки, які можна використати, в тому числі, й на кормові, й на продовольчі цілі. Тим паче, що хліб з висівками нині у тренді й більш корисний для населення.

Такі речі слід планувати, прогнозувати, прораховувати. Це – баланс хліба. Наприкінці кожного аграрного року Мінагрополітики повинно обчислювати баланс хліба, і я думаю, у міністерстві це роблять. А саме – баланс продовольчих ресурсів, скільки і якого зерна потрібно, на основі науково обґрунтованих норм, скільки залишити на переробку продовольчої пшениці, ячменю, жита, проса, рису, гречки, кукурудзи, скільки можна переробити пшениці 2-3 класів, а також 4-5 класів тощо.

Ці речі прораховуються, підбивається баланс, створюється певний перехідний запас у резерві. Нічого не змінюється, це робиться з року в рік, ці питання завжди на контролі. Тому прогнозувати якісь проблеми з хлібом – недоречно.

0c45fe95d7757eb3c4b5bf15b393fa76.md.jpg

Є прогноз, що соціальні сорти можуть здорожчати ледь не до 50 грн. Чи це реально? І що може вплинути на таке зростання ціни?

Таких прогнозів я не бачив і реального підґрунтя для такого стрімкого росту ціни немає, а ось на 20-30% поступове здорожчання відбудеться, але це далеко не до 50 гривень і головний чинник тут – енергоносії. У цілому, ще починаючи з кінця минулого року і початку 2022-го, на світовому ринку значно виросли ціни на енергоносії. До електрики, нафти, газу, пального прив’язана вся економіка держави та сільськогосподарське виробництво, в тому числі.

2021 рік ми закінчили з вартістю селітри на рівні 11-12 тис. грн за тонну. Нині вона вже складає 33-34 тис. грн. Тобто ціна збільшилась практично втричі. Адже для виробництва селітри потрібен газ. Газ для промисловості й сільгоспвиробників постачали за ціною на рівні 8-12 грн за кубометр, а нині договори укладаються за ціною 50-55 грн, а в окремих випадках – навіть 60-65 грн за кубометр.

А працювати потрібно. Є сільськогосподарська сировина, яку потрібно переробляти. І, звичайно, кінцевий продукт буде зростати в ціні. Ми бачимо розрахунки вчених-економістів, які стверджують, що до кінця 1-го півріччя 2022 року ціни збільшаться на 20-22%.

ff7288be6213945083d57034322a838a.md.jpg

У такому випадку для соціально незахищених верств населення слід шукати механізми, як компенсувати цю вартість. Чи то у вигляді нарахування субсидій, чи то у вигляді зниження цін на соціальний хліб. Або, можливо, продумати моделі зменшення вартості газу для переробних підприємств. Після завершення зимового опалювального сезону можна буде частину газу місцевого видобутку направити цим підприємствам.

Аби ціни не збільшувались на перспективу, потрібно також думати, як компенсувати вартість енергоносіїв для підприємств хімічної промисловості. Тих, які випускають мінеральні добрива. На сьогодні дефіцит азотних добрив у Європі складає приблизно 7 млн тонн, в Україні – майже 2 млн тонн. Це – велика цифра для європейських країн. Тому імпортом звідти перекрити нестачу виробництва добрив вітчизняними підприємствами буде дуже складно. Органічних добрив теж не вистачає, через зменшення поголів’я великої рогатої худоби.

З іншого боку, працюючи в нинішніх цінових умовах щодо енергоносіїв, вони будуть змушені продавати добрива по ціні навіть вищій за ту, яку я називав. На світовому ринку зростає ціна нафти, а отже, можна очікувати й підвищення вартості дизпалива під весняні польові роботи. Виходячи з цього, ймовірно не буде внесено необхідної кількості міндобрив у період весняних польових робіт, посіву, живлення озимих. За таких умов важко прогнозувати врожай 2022 року. Бажано зберегти його хоча б на рівні 2021-го.

2615432ff8268f546345d7ff40213dc7.md.jpg

Ми направили свої пропозиції і до Мінекономрозвитку, і до Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо того, як можна забезпечити більш-менш стабільну роботу хімічної галузі, підприємств-виробників мінеральних добрив. Це дуже важливо врахувати, бо земля не є нескінченним ресурсом. Неможна забрати всю поживу. Хоча в останні роки з грунту виноситься на 15 млн тонн більше поживи, ніж вноситься. І якщо зараз ще обмежити внесення міндобрив, ми навряд чи можемо розраховувати на гарний врожай.

І про це слід подбати вже зараз. Ці питання потрібно вирішувати у січні-лютому, щоб агропромисловий комплекс міг стабільно працювати весь рік. Для цього держава має надати підтримку виробникам.

Відповідно до закону 5600, селянин чи орендар землі має сплатити 1,4 тис. грн податку з гектара паю. В цілому по Україні це – десь 50 млрд грн. Так от, вважаю, що ці кошти якраз можна спрямувати на те, щоб забезпечити здешевлення мінеральних добрив аби не зменшувати їх внесення в грунт. Бо традиційно кошти, які надходили від податку на землю, від реалізації земельних ділянок спрямовувались на покращення родючості грунтів. 

Ці програми давно не працюють – принаймні останні 10-15 років. Ми дещо забули, що таке грунтовий ресурс. А це – цілий організм, який потрібно підтримувати в належному стані, аби він поновлювався і забезпечував нормальну віддачу. 

Україна – одна з найбільших аграрних держав Європи і є важливим гравцем на ринку продовольства в світі.  Тому слід продумати ці питання, враховуючи європейський досвід, де фермери отримують підтримку з казни Європейського Союзу. Наша влада також має взяти ці речі на контроль, щоб забезпечити стабільну роботу галузі та в першу чергу посівну кампанії і підживлення всіх с/г культур протягом вегетації.

77e56644a02a58ac0dca902513f08bac.md.jpg

Які групи продуктів дорожчають найбільше, і з чим це пов’язано? В умовах збільшення цін на енергоносії, чи є загроза тепличній галузі? І, з точки зору науки, які дії держави були б оптимальними для стримування зростання цін?

Економісти підрахували, що протягом півріччя в середньому ціни зростуть на 20-22%. А за окремими видами продукції - до 30%. Дорожчає м’ясо - і курятина, і свинина, а найбільше – яловичина, кількість якої обмежена на ринку через зниження чисельності поголів’я великої рогатої худоби. Зростає ціна яєць.

З іншого боку, овочі, вирощені в приватних господарствах – наприклад, картопля, не мають такого підґрунтя до підвищення цін. Адже вони фактично вирощені ще при тарифах на енергоносії 2021 року. Але, враховуючи логістику і транспортування, їхня собівартість теж потроху збільшується. 

Аби не було різких стрибків цін на харчові продукти протягом року, потрібно продумати, як забезпечити роботу всього агропромислового комплексу. Коли буде забезпечена висока врожайність і високе валове виробництво зернових, за таких умов вони будуть мати низьку собівартість і тоді не буде й причин різко піднімати ціни.

Важливо, що треба працювати над пошуком шляхів заміни газу на альтернативні енергоносії. Яким шляхом? Як казав класик: і свого не цурайтесь, і чужого навчайтесь. Багато українських сільгоспвиробників перевели свої сушки зерна з газу на інші види палива. Наприклад, на дизпаливо, яке не дуже швидко росло в ціні, на зріджений газ, дрова, палети. Такі підприємства є практично в кожній області України. 

А що стосується тепличної галузі. Щоб не довелось імпортувати овочі – свіжі томати, огірки – потрібно продумати систему підтримки вітчизняного тепличного господарства. В Україні на сьогодні не так багато тепличних комбінатів, вони просто потребують підтримки. 

Думаю, що якби вони сьогодні були включені у програму для підприємств, яким рішенням Уряду надається здешевлений газ, вони були б більш захищені. Аналогічним чином має бути забезпечене тепличне господарство. Його не можна загубити, бо в Україні є унікальні теплиці світового рівня. 

До прикладу, тепличне господарство в Умані. Воно повністю автоматизоване, сучасне, має прекрасні показники. Там вирощуються всі види тепличних овочів, різні сорти томатів, огірків. Звичайно втратити таке підприємство не можна. Такі господарства обов’язково потрібно підтримувати.

b8d1b8e6873412e87245d9fe5f8ddf23.md.jpg

Щодо підвищення цін на м’ясо. Воно спостерігається по всіх товарних позиціях, але якщо свинина і курятина все ще залишаються більш-менш доступними для пересічних українців, то яловичина і телятина вже майже перейшли у розряд делікатесів. Що відбувається з вітчизняним тваринництвом?

Поки, незважаючи на всі зусилля, в тому числі й науковців, і програми, які ми готуємо, поголів’я у 2021 році зменшилося навіть у порівнянні з попереднім роком. А за весь період української незалежності – більше, як у 5 разів. 

На підприємствах України, у великих фермерських господарствах залишилося лише 400 тисяч корів. А найгірше те, що скорочується й кількість тварин у приватному секторі.  Загальна чисельність поголів’я корів становить близько 1,5 млн. Тоді як у 1991 році їх було близько 7,5 млн. 

Наразі найбільша кількість поголів’я – у господарствах НААН України. На Харківщині у нас є господарство, де чисельність великої рогатої худоби складає тисячу голів, в багатьох племінних підприємствах є по 600-800 корів, на сьогодні це - дуже багато. Таких господарств у державі є лише декілька.

Чи є прецеденти, коли українські підприємства – виробники харчових продуктів – вирішують скорочувати обсяги виробництва саме через нестачу коштів на енергоносії або інші витрати?

Від усіх негараздів застрахуватися важко. Але знаючи менталітет наших людей – тих, що працюють на землі, переробляють продукцію, знаючи те, що є споживачі, які потребують цю продукцію, думаю, що виробники будуть шукати шляхи для того, щоб здешевити енергоресурси. Перейдуть на інші види палива. Будуть домовлятися, шукати безвідсоткові кредити. Тобто робитимуть усе, щоб підприємство працювало.

Сьогодні, на тлі пандемії, завдяки відповідному рішенню Уряду, є програми безвідсоткових кредитів. Виробники можуть ними скористатися.

У будь-якому випадку, має настати час стабілізації. Можливо, знизяться ціни на енергоносії. Можливо, ціни на продукти стабілізуються на нинішньому рівні, і завдяки підвищенню заробітних плат, пенсій, купівельної спроможності українців продукція буде доступнішою. Я дивлюсь у майбутнє з оптимізмом.

А чи не користуються іноземні конкуренти ситуацією? Наприклад, молоко в Україні – найдорожче у Східній Європі, у Польщі ціна нижча. На тлі підвищення цін на продукти в Україні, чи можливі факти демпінгу з боку іноземних виробників?

Ми маємо вести на рівні держави політику підтримки своїх виробників. Можливо, встановлювати квоти на імпорт тієї чи іншої продукції. Можу сказати зі свого 30-річного досвіду, що це дає позитивний ефект. 

Ми пам’ятаємо, що колись з України вивозили велику кількість соняшника, його переробляли в інших країнах. А до України завозили соняшникову олію. Коли ввели квоти на експорт соняшника, з’явилися власні величезні переробні підприємства, які переробляють мільйони тонн соняшника та експортують олію. Тобто додана вартість залишається в Україні.

В аграрному плані наша країна – самодостатня, потужна держава, що має найкращі в світі грунтові ресурси. На них потрібно просто нормально господарювати, використовуючи досягнення та рекомендації науки і все буде добре.

За грамотно побудованої політики підтримки, буде здійснюватись розвиток аграрної галузі, з’являться робочі місця, достатня кількість продукції для власних потреб та на експорт. Передусім, на мою думку, такої підтримки потребують тваринницькі господарства, а також новітні підприємства з переробки сільськогосподарської продукції. 

Такі речі мають бути врегульовані на державному рівні. НААН України надає свої пропозиції, підготовлено програму розвитку тваринництва до 2030 року. Але імплементувати це все – робота відповідних міністерств та відомств.

03f29401b2d05d9794cb42a94dd75453.md.jpg

Нещодавно Уряд запровадив щоденний моніторинг цін на 30 товарів. Про які саме продукти йдеться? Це повернення до практики «ручного» керування? І чи допоможуть такі кроки приборкати зростання цін?

Йдеться про продукти першої необхідності, які найбільше споживаються. Занадто врегульовувати ціни не варто, оскільки ми десятиліттями відходили від такої практики задля того, що ринок був відкритий і прозорий. Але потрібно підтримати окремі напрямки.

І якщо є окремі чинники, на які ми не можемо кардинально вплинути, наприклад, ті ж ціни на енергоносії, то потрібно надавати адресну допомогу соціально незахищеним верствам населення. Щоб люди могли продовжувати споживати продукцію, яка може вирости в ціні.

І наостанок питання, що стосується пересічних українців. Чи варто українським сім’ям купувати запаси продуктів наперед? І чи вигідніше громадянам купувати продукти на гуртових ринках, базарах?

Думаю, звичайно, треба зважати на ціну продуктів. У Києві різниця між цінами в магазинах і на ринках – несуттєва, а в маленьких містах, районах і по селах ціна на ринку зовсім інша. Продукти там набагато дешевші й свіжіші, більш якісні - прямо від виробника. Як то кажуть, з поля – до столу.

Багато моїх знайомих раз на тиждень від’їжджають на ринки за 30-50 км від Києва і закуповують там свіжі продукти. А у регіонах це зробити ще простіше, ніж у мегаполісі. Ринки ще ближчі територіально. Треба розвивати територіальними громадами заготівельно-збутові кооперативи. Тоді значно збільшиться кількість якісної продовольчої продукції.

Думаю, що Україні потрібно відновити, активізувати напрямок споживчої кооперації. Створювати кооперативи, об’єднання навколо виробництва, переробки й реалізації, наприклад, молочної продукції. Молочарські кооперативи в Україні створювали ще у 1930-х роках, і вони добре працювали. Так само працювали й кооперативи з заготівлі й виробництва плодоовочевої продукції. 

Тоді центром у кожному районі виступали б невеликі молокозаводи, які виробляють продукти надзвичайно високої якості. Потрібно, щоб вони мали змогу взяти кредит, профінансувати виробників, закупити паливно-мастильні матеріали під весняні польові роботи, мінеральні добрива, насіння. Тоді вони матимуть гарантію того, що у них буде сировина. І продаватимуть дійсно якісну продукцію на певній території.

dce8680d22d9516ddeb895de07183f54.md.jpg