08.12.2021
Читайте також: "Врожай картоплі більший, ніж торік: суттєвого зростання ціни не прогнозують", - Микола Фурдига
Дефіцит водозабезпечення: Україна має оновити правила експлуатації Дніпровського каскаду та повернути Поліссю роль водорегулятора, - Михайло Яцюк
Щороку Україна втрачає десятки невеликих прісних водойм через зміни клімату, забруднення та нераціональне використання води. Як наслідок – одне з останніх місць у Європі за рівнем водозабезпеченості.
Які ризики це несе для вітчизняної економіки, чи доведеться Україні імпортувати питну воді і як відновити природні ресурси, щоб зупинити процес зневоднення, розповів в.о. заступника директора з наукової роботи Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук Михайло Яцюк.
Михайле Васильовичу, яку позицію посідає Україна за показником забезпеченості питною водою на душу населення?
Україна відноситься до водонезабезпечених країн світу: за цим показником в Європі ми займаємо передостаннє місце, а у переліку держав світу – 111-те.
За економічним критерієм ООН, якщо на одну особу припадає менше 1700 кубометрів води на рік, то країну відносять до водонезабезпечених. В Україні на душу населення припадає близько 1200 кубометрів води на рік, тож ми – не забезпечені водою.
Країнами з абсолютним дефіцитом води, якщо брати до уваги індикатор водного стресу Фалькенмарк, вважаються держави, де на кожну людину припадає 500 кубічних метрів води.
Більша частина території України нині має всі ознаки водного стресу та абсолютного дефіциту водозабезпечення. Це пов’язано з нерівномірним розподілом водних ресурсів. Окремі регіони, зокрема, на півдні України мають 400 та навіть 300 кубометрів води на людину.
Що це означає для українців та для вітчизняної економіки в цілому?
Це означає, що громадяни мають певні ризики із забезпеченням питною водою, а держава обмежена у можливостях для розвитку галузей економіки.
Сьогодні багато приватних підприємців використовують водні ресурси у своїй діяльності. Вони звертаються до НААН України за експертними роз’ясненнями та порадами, як під час виробничої чи господарської діяльності уникнути ризиків, пов’язаних з водозабепеченням.
Сьогодні ми спостерігаємо процеси міграції населення, і вони, на жаль, посилюються. Це пов’язано з дефіцитом водозабезпечення, оскільки останні посушливі роки вплинули навіть на північ та захід України. А там водозабезпеченість у попередні роки була надзвичайно висока, але наразі навіть в цих регіонах фіксується дефіцит водних ресурсів.
Проблеми Шацьких озер, Полісся – зменшення ґрунтових та підземних вод. Через це спостерігається дефіцит повного водозабезпечення гідравлічно пов’язаних центрального та південного регіонів України.
Існує прогноз, що станом до 2050 року Україна буде змушена імпортувати питну воду. Чи це реально?
Існують різні сценарії розвитку подій, пов’язаних зі зміною клімату. Однозначно можемо говорити про подальше зростання середньої температури, попри заходи, які вживає світ та Україна.
За прогнозами наших науковців кількість опадів якщо й зміниться, то буде зростати лише на 10-15%, а середня температура збільшиться більше ніж на градус.
Тому до 2050 року, за різними сценаріями, маємо величезні ризики щодо гідрологічного режиму на території України. Ці прогнози передбачають, що кількість водних ресурсів, доступних для використання, буде зменшуватись у зв’язку з кліматичними та антропогенними в чинниками.
Тому якщо зараз наш уряд не вживатиме адаптивних заходів, а господарники не будуть використовувати існуючі сьогодні наукові напрацювання, щоб унеможливити ці ризики, то може бути реалізований такий негативний сценарій, за якого ми будемо мати абсолютний дефіцит водних ресурсів для всіх галузей економіки.
Я сподіваюсь, що цього не станеться. Тому що у нашого інституту є певні напрацювання в цій сфері, є певні резерви. Ми знаємо, які заходи необхідно вжити для того, щоб територія України, її населення і галузі економіки були забезпечені водними ресурсами у повній мірі або за мінімальними потребами.
А які саме заходи?
Наш інститут має певні напрацювання, і в цьому напрямку нас підтримує НААН. Ми маємо повернути Полісся, як водорегулятор. Тому що, на жаль, в останні роки ця його роль була знівельована. Через те, що Полісся перестало виконувати роль водорегулятора, ми бачимо а цілому величезні проблеми у басейні Дніпра, оскільки його водність зменшується.
Усі галузі економіки так чи інакше прив’язані до Дніпра, до каскаду Дніпровських водосховищ і прямо залежать від водності цієї головної артерії. Тому повернення Полісся як головного водорегулятора – це основний напрям нашої наукової діяльності.
Другий напрям: ми знаємо, що сьогодні в Україні є лише один резерв використання водних ресурсів – це Дунай. І ми маємо в цьому напрямку напрацювання. Ми пропонуємо можливість використовувати водні ресурси Дунаю, як резерв для вирішення проблем півдня України – для питного водопостачання і для розвитку галузей економіки. В тому числі сільського господарства.
Це допоможе вирішити не лише проблеми продовольчої безпеки, але і проблеми відновлення зрошення. Сьогодні, в умовах змін клімату, це ще й кліматоутворюючий чинник. Оскільки використання зрошення допоможе регулювати температуру і вологість та створювати прийнятні умови для проживання людей.
Третій напрям: ми в цілому напрацьовуємо комплекс заходів, які необхідні для відновлення водності наших річок, для покращення водозабезпеченості території, які дають можливість врегулювати всі існуючі на сьогодні ризики дефіциту водозабезпечення в різних регіонах – від заходу до сходу, від півночі до півдня.
Чинні проблеми водозабезпеченості можуть бути вирішені або перекиданням стоку, або додатковим зарегулюванням, або шляхом пошуку оптимізації потенціалу тих місцевих водних ресурсів, які існують і які могли б допомогти знизити дефіцит водозабезпеченості на цій території.
В цілому всі заходи ми поділяємо на: законодавчі, тому що в нас є певні напрацювання, що слід зробити у сфері законодавства; інституційні, тобто ті, які потрібно вжити на рівні органів влади; організаційні, які потрібно вжити на рівні наукових установ та на рівні діяльності органів місцевої влади. І ще низка міжгалузевих заходів, тому що це питання – комплексне, і його потрібно вирішувати спільно.
Які фактори більше впливають на збільшення дефіциту води? Природні, такі як збільшення температури, чи людський – забруднення водойм, нераціональне використання річкових ресурсів тощо?
Ми спробували з наукової точки зору оцінити питому вагу цих чинників – які з них у процентному співвідношенні більше впливають на збільшення дефіциту. За нашою оцінкою, приблизно 60-70%, а в окремих районах навіть до 80% впливу чинять саме кліматичні зміни.
Ще 30% – антропогенні чинники. Коли ми не очищуємо стоки, то збільшується забруднення водних ресурсів. Особливо у випадку неконтрольованого процесу, коли підземний стік переводять у поверхневий, при цьому забруднюючи його.
Всі ці фактори призводять до того, що, ми окрім того, що маємо обмеженість водних ресурсів, ще їх забруднюємо. У підсумку ту кількість води, яка формується як поверхневий стік, ми у зв’язку із її забрудненістю використовувати не можемо. Окрім того потрібні додаткові економічні витрати на очищення води, її транспортування – все це доволі затратний процес. І за таких економічних умов собівартість питної води зростає.
Хто більше забруднює водойми – пересічні українці, які не прибирають за собою? Чи великі підприємства, які забруднюють річки, скидаючи відходи?
Є дифузні джерела забруднення, є точкові джерела забруднення. Коли великі підприємства, скидаючи стічні води без очистки, спричиняють максимальне навантаження на водні об’єкти в певному місці.
Разом з тим, є дифузні джерела забруднення, коли люди забруднюють територію водозбору, коли неконтрольовано використовують агрохімікати на великих сільськогосподарських угіддях, які потім змиваються опадами або ґрунтовим стоком і знову потрапляють у водні об’єкти та спричиняють забруднення.
Не можна оцінити, хто забруднює більше. Ці процеси потрібно в цілому певним чином контролювати, уникати забруднення і вживати заходів, які напрацьовані науковцями мінімізації таких ризиків. Наука сьогодні чітко вказує, які норми добрива можна вносити, які взагалі заходи необхідно вживати на водозбірних територіях для того, щоб унеможливити забруднення водних ресурсів.
Так само ми маємо напрацювання щодо заходів, які мають здійснювати підприємства для очищення води. Йдеться про те, вони не мають забирати свіжу воду, а мають повторно використовувати ті ресурси, які є у технологічному процесі. Сьогодні наука вже дала відповідь, що саме потрібно робити для того, щоб мінімізувати шкоду природі й унеможливити погіршення якості водних ресурсів.
У вашого інституту є певні винаходи чи унікальні технологічні рішення очищення води, більш економічного її використання?
Наш інститут займається різними напрямками покращення якості води та доступу до водних ресурсів. Питне водопостачання – це також напрямок, ми вже понад 50 років розвиваємо в нашому інституті.
Ми маємо не просто розроблені технології, а й досвід їх практичного впровадження. Ці технології використовуються в сільських населених пунктах Одеської та Херсонської областей, у м. Горішні Плавні і та інших населених пунктах України.
Ми розробляємо системи знезараження води, системи підготовки води для того, щоб враховуючи сучасні вимоги до якості питної води, враховуючи наші напрацювання викорситання сучасних технологій та матеріалів, вживались економічно не витратні заходи, які дозволять отримати якісну питну воду. Такі напрацювання наша установа має, і в минулому році група фахівців Інституту отримала премію Кабінету Міністрів за ці розробки, тобто саме за вирішення проблеми покращення якості питної води для населення України.
Напрацювання Інституту також застосовують у сільському господарстві, тому що там теж є проблеми забруднення використаної води. Після використання її необхідно очищувати. Крім того, нами розроблений цілий комплекс нормативних документів, сформовані вимоги державних стандартів, які включають наші технологічні напрацювання.
Ми маємо відповідні структури, які здійснюють проєктування та будівництво, і наш Інститут «під ключ» виконує ці роботи. Відтак замовник може бути впевненим, що все працює правильно, що він не матиме жодних ризиків чи претензій з боку контролюючих структур щодо раціонального та екологічно обґрунтованого використання ресурсів. А також, враховуючи місцеві проблеми з якістю води, що наявні водні ресурси не зашкодить продукції, яку вирощує сільгосптоваровиробник.
Наша наукова установа розробила рекомендації для водокористувачів, яким чином на тій чи іншій території можна покращити якість води і вирішити проблеми питного водопостачання, покращити стан та використання наявних водних ресурсів навіть для рекреаційних цілей.
Маємо багато замовлень і навіть у період пандемії продовжуємо працювати на договірних умовах. Наразі ми працюємо над вирішенням проблем забезпечення якісною питною водою населених пунктів Одеської, Херсонської та Запорізької області, зокрема, Бердянського району на замовлення новоутворених ОТГ. Співпрацюємо з Житомирським водоканалом. В цілому є великий спектр замовників, які звертаються до Інституту, щоб ми підготували науково-експертні висновки, яким чином покращити ситуацію і вирішити наявні проблеми з водозабезпеченням.
Розкажіть, будь ласка, про Дніпровський каскад та його проблему.
Усі проблеми водозабезпеченості світу вирішуються шляхом будівництва резервуарів, де накопичуються водні ресурси протягом року або багаторіччя, і потім їх можна використовувати. В Україні побудовано понад 1200 водосховищ, які сьогодні використовуються як резервуари – джерела для водопостачання і вирішення водних проблем.
Шість основних водосховищ – це Дніпровський каскад, який має ємність практично 44 кубічних кілометрів води, із них 18 – це корисна ємність. Тобто те, що можна використовувати для потреб галузей економіки.
У зв’язку з маловодністю попереднього 2020 року були великі ризики щодо заповнення водосховища: його практично не заповнили у ті календарні строки, які передбачені правилами експлуатації. Це спричинило суттєві загрози для подальшого функціонування економіки півдня і південного сходу України. Тому що саме з каскаду Дніпра за допомогою цих водосховищ і каналів здійснюється перерозподіл і перекидання стоку у маловодні регіони.
Якщо таких ресурсів недостатньо, то існують певні ризики для забезпечення цих регіонів водою. Тому в нашому Інституті цьому питанню приділяється значна увага. Ми піднімаємо проблему відсутності актуальних правил експлуатації цих водосховищ. Правила експлуатації Дніпровського каскаду вже застаріли, і їх потрібно оновлювати. Адже без правил експлуатації виникає величезна проблема з використанням водних ресурсів, із їх пріоритетністю, особливо щодо розподілу по сезонах.
Як правило, водні ресурси у цих водосховищах накопичуються навесні. Але у зв’язку зі змінами клімату, перерозподіл стоку змінився. Якщо раніше можна було акумулювати 60-80% весняного стоку, то зараз стік приблизно розподілився наступним чином: весняний період – 40%, у літній період – 40%, і у зимовий – 20%.
Літні опади малоефективні, тому що вони випадають нерівномірно по території, і є дуже багато прикладів аномалій. Зосередити або акумулювати їх у накопичувальних джерелах дуже важко, тому потрібно оновити правила експлуатації, які б давали можливість, по-перше, правильно накопичувати ці ресурси. І, по-друге, регулювали б, яким чином їх використовувати за пріоритетом. Оскільки в Україні сьогодні питання пріоритетності не врегульовано.
Як довго відновлюється природні ресурси – водні, річкові?
Ми маємо розуміти, що це – багаторічний процес. Поверхневі водні ресурси відновлюються швидше. Але у зв’язку з тим, що ми маємо 1200 водосховищ та 48 тисяч ставків, побудованих в Україні, процеси водообміну в басейні стали дещо складнішими. Адже ці штучні водні об’єкти накопичують воду і водопілля не мають промивного характеру. Відповідно, формується інша якість води. І слід враховувати, що з точки зору екології та формування якості води ці процеси також чинять певний вплив.
Підвищення температури за незмінної кількості опадів спричиняє збільшення випаровування. Відповідно, кількість води, яка формується на території, стає меншою за рахунок випаровування. Крім того, не відбувається процес інфільтрації, який дозволяє поповнювати підземні води, які ми використовуємо. Якщо їх не поповнювати, запаси вичерпуються.
Крім того, потрібно враховувати, що коли водоносні горизонти виснажуються і кількість опадів зменшується, тобто не йде підживлення цих водоносних горизонтів, то знижується рівень підземних і ґрунтових вод. І тоді ми говоримо про те, що в колодязях зникла вода, а території, які використовується у сільському господарстві, не мають запасів вологи у грунті.
Відповідно, це – втрати врожаю. Тобто йдеться про цілий комплекс проблем, які потрібно вирішувати від Полісся до півдня, де взагалі є величезна обмеженість водних ресурсів. Там не просто не формуються стокові води, там без зрошення життя взагалі неможливе.
І в цьому контексті ми також усе більше говоримо і про інші регіони України – центральну та північну частини території України в контексті необхідності покращення їх водозабезпеченості, здійснення процесів водорегулювання, використання зрошення.
Якщо говорити про поліську зону, то при розробці стратегії зрошення й дренажу, було задекларовано, що Полісся має відійти від традиційних технологій осушувальних систем, коли вода просто відводиться, до систем двобічного регулювання. Для того, щоб вирішувати проблеми і мінімізувати ризики, вони мають бути не лише осушувально-зволожувальними, а й осушувально-зрошувальними. І це потрібно робити вже сьогодні.
Пошук:
03.07.2024
День поля на базі Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН
19.06.2024
Ігор Гриник провів робочу зустріч із польськими науковцями
12.06.2024
Стартував прийом заявок на добрива для аграріїв із прифронтових областей
10.06.2024
Уряд врегулював Порядок одержання посвідчення на право роботи з пестицидами
05.06.2024
Інститут землекористування НААН взяв участь у II Українському будівельному конгресі
Новини України 16 — 20 з 867
Початок | Поперед. | 2 3 4 5 6 | Наст. | Кінець