Виступ доктора с.г. наук Ткаченка М.А. в обговоренні доповіді президента НААН Гадзала Я.М. на засіданні загальних зборів Національної академії аграрних наук України (16 грудня 2021 року)
ННЦ «Інститут землеробства НААН» як національний науковий центр, діяльність якого спрямована на вирішення актуальних проблем землеробства – базової галузі аграрного сектору економіки України, підтримує доповідь «Науково-технологічне забезпечення скорочення викидів парникових газів в агропромисловому виробництві», де викладені основні здобутки вчених установ Національної академії аграрних наук України та окреслені стратегічні напрями поступу аграрної науки на перспективу.
Низкою глобальних, європейських та національних директивних документів сформоване стратегічне бачення подальшого розвитку країн світу та планети в цілому, адже зміна клімату сьогодні стала найсерйознішою системною проблемою для людства. Оптимізація землекористування, заліснення, боротьба з опустелюванням та деградацією земель, зупинка процесу втрати біорізноманіття – напрями, що прямо і опосередковано забезпечуватимуть зменшення негативних наслідків зміни клімату.
Відомо, що сільське господарство продукує порівняно з іншими секторами економіки невелику частину парникових газів. Так, за даними проєкту Національного кадастру антропогенних викидів із джерел та абсорбції поглиначами парникових газів викиди парникових газів в Україні у секторі «Сільське господарство» складають лише 12,8 % від усього їх обсягу. Разом з тим, в усіх галузях економіки, зокрема, й у сільському господарстві нині активно розробляються шляхи, методи і заходи «утримання» карбону та недопущення його вивільнення в атмосферу. Досягнення цих програмних цілей вимагає якісно нового підходу у вирішенні проблеми скорочення викидів парникових газів, зокрема, управління обігом вуглецю в агропромисловому виробництві.
Глобальні зміни клімату пов’язані з різким нарощуванням викидів парникових газів, несуть досить значну кількість загроз для національного аграрного сектору виробництва, включаючи різке падіння продуктивності, втрату стабільного росту виробництва рослинницької продукції, недоотримання доходів виробників і в кінцевому результаті, існує загроза продовольчій безпеці держави. Враховуючи ймовірні загрози соціально-економічному розвитку та зокрема агроресурсному потенціалу галузі, в державі існує нагальна потреба в підвищенні адаптації до зміни клімату, зокрема шляхом зменшення шкодочинності викидів парникових газів від вітчизняного агропромислового комплексу в т.ч. і галузі землеробства.
Необхідно відмітити, що сільськогосподарське виробництво є вагомим джерелом надходження в атмосферу парникових газів (що складає біля 10-12% загального обсягу антропогенних викидів) і особливо таких забруднювачів, як метан (CH4) – отриманих від кишкової ферментації та закис азоту (N2O), що вивільнюється в основному із ґрунтового покриву у результаті технологічних операцій з вирощування сільськогосподарських культур. Загалом такі парникові викиди (CH4, N2O) мають відповідно у 21 та 310 разів значніший потенціал впливу на зміну кліматичних характеристик (потепління) у порівнянні з надходженням у атмосферу вуглекислого газу (CO2).
Нинішня тенденція до зростання виробництва продукції галузі землеробства призводить в свою чергу до скорочення запасів вуглецю у мінеральних ґрунтах і відповідно при цьому збільшується відсоток викидів вуглецю в навколишнє середовище. Порушення балансу, тобто зменшення запасів гумусу (вуглецю) у ґрунтах та зміна швидкості його мінералізації є однією із суттєвих причин зростання обсягів викидів CO2 у сільськогосподарському землекористуванні.
У стратегії створення умов для природоохоронного землекористування шляхом впровадження заходів з оптимізації структури посівного клину, науково-обґрунтованого співвідношення площ земельних угідь повинно бути реалізовано питання переведення у природні кормові угіддя та під заліснення деградованих та малопродуктивних земель, що забезпечить охорону їх і збереження для майбутніх поколінь та суттєво стабілізує складну екологічну ситуацію з надмірними викидами парникових газів. Розрахунки показали, що в цілому по Україні в перспективі необхідно вилучити із обробітку не менше 9-10 млн га земель і перевести їх з ріллі в природні кормові угіддя, в т.ч. 6-7 млн га під постійне залуження і близько 2 млн га під заліснення.
Науковцями ННЦ «Інститут землеробства НААН» обґрунтовано концептуальні положення щодо основних критеріїв і показників, які визначають необхідність вилучення з інтенсивного обробітку деградованих, у т.ч. еродованих, малопродуктивних та інших земель, які були викладені у Методичних рекомендаціях «Вилучення з інтенсивного обробітку малопродуктивних угідь та їхнє раціональне використання» (Київ, - 2000р.). Ці положення включають в себе правові підстави, регіональні особливості використання еродованих земель, економічне стимулювання здійснення заходів з консервації еродованих угідь.
Нині, необхідно забезпечити досягнення до 2030 року вже затверджених у законодавстві показників, а саме: додаткового виведення з обробітку 15 % орних земель; збільшення площі пасовищ і сіножатей до 15,8 % площі країни і як наслідок – відновлення родючості через депонування вуглецю у ґрунті, які відображені в таких документах: Національному плані дій щодо боротьби з деградацією земель та опустелюванням від 30 березня 2016 року № 271-р; Законі України «Про Основні засади державної екологічної політики України на період до 2030 року» від 28 лютого 2019 року. Означеними законодавчими та нормативно-правовими актами передбачено на період до 2030 р. досягнути нульових показників викидів парникових газів у процесі використання земель сільськогосподарського призначення, тобто обсяги викидів повинні компенсуватися обсягами поглинання.
Формування системи сталого землекористування з урахуванням запобігання змінам клімату й адаптації до їх наслідків базується на запровадженні системи моніторингу вмісту органічного вуглецю у ґрунті та розвитку агрохімічних досліджень ґрунту на сільськогосподарських землях; підтримці кліматичних технологій у сільському господарстві, зокрема органічного землеробства та технологій мінімального обробітку ґрунту; стимулюванні зміни структури посівних площ зі збільшенням частки угідь екстенсивного використання, збільшенні біорізноманіття.
Руйнування природної трав’янистої рослинності (наприклад, оранкою) призводить до припинення депонування вуглецю, а також стає причиною емісії раніше накопиченого ґрунтом CO2. Розорювання кормових угідь призводить до вивільнення до 0,8 т вуглецю з 1 га орних земель щорічно. Україна має найбільшу частку земель сільськогосподарського призначення серед європейських країн. Розораність земель України є однією з найбільших у світі та сягає 57% території країни та 78% площі сільськогосподарських угідь і з роками зростає. У Європі найвищі рівні розораності мають Данія (53%), Угорщина (49%) і Польща (44,5%). Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнають впливу однієї лише водної ерозії, становить 10,6 млн га орних земель (32% від їх загальної площі). Щорічне зростання площ еродованої ріллі загалом в Україні сягає 60–80 тис. га. Щорічні втрати гумусу становлять 0,65 т на 1 га. Загалом в Україні деградовані та малопродуктивні ґрунти займають п’яту частину ріллі (6,5 млн га), що є найбільшим показником у Європі. Законодавство декларує необхідність зменшення площ орних земель в областях на 5–10% шляхом виведення з їх складу схилів крутизною понад три градуси, водоохоронних зон, консервації деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених сільськогосподарських угідь із подальшим їх залісненням у лісовій і лісостеповій зонах і залуженням у степовій зоні.
В ННЦ «Інститут землеробства НААН» розроблено проєкт Закону України «Про консервацію земель сільськогосподарського призначення». Документом визначено правові, організаційні та економічні засади щодо здійснення консервації деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель сільськогосподарського значення, незалежно від форми власності та спрямований на захист, бережне використання і відновлення природних властивостей та економічного потенціалу цих земель.
Питома вага сільськогосподарських угідь екстенсивного використання (сіножатей, пасовищ) у загальній території країни має зрости з 13 до 15,8% території країни до 2030 року. Окрім припинення емісії вуглецю, відновлення рослинності означатиме відновлення процесу його депонування. Також важливою додатковою ціллю стане запровадження правових заходів та посилення контролю за самовільними випадками розорювання цілинних земель на крутосхилах і в балках, що останніми роками через низку причин стало дуже поширеним явищем у Степовій зоні України.
Україна долучилася до процесу встановлення добровільних національних завдань щодо досягнення нейтрального рівня деградації земель. Цей процес підтримується Секретаріатом КБО та низкою міжнародних партнерів у межах спеціальної Програми (Land Degradation Neutrality – Target Setting Programme). При цьому були встановлені завдання з урахуванням національних особливостей і обставин.
Добровільна національна ціль у досягненні НРДЗ (нейтральний рівень деградації земель полягає у збільшенні вмісту органічного вуглецю у ґрунті принаймні на 0,1 %, у т. ч. до 0,10–0,16 % у Поліссі та 0,08–0,10 % у Лісостеповій і Степовій зонах. Базовим рівнем визначено показник 2010 року на рівні 3,14 % у середньому для України, 2,24 % – для Полісся, 3,19 % – для Лісостепу та 3,4 % – для Степу. Шляхами переходу на НРДЗ є збільшення площі сільськогосподарських земель, що сертифіковані для органічного землеробства, до 1 млн га і більше, або 10 % від загальної площі сільськогосподарських земель.
У багатьох країнах активно застосовується система агрогосподарювання (Climate Smart Agriculture, CSA), що означає кліматично розумне сільське господарство. В його основі є створення умов для динамічного зростання продуктивності сільського господарства та доходів аграріїв, побудови стійких до зміни клімату систем сільськогосподарського та продовольчого виробництва, пошук можливостей мінімізації емісії парникових газів і викидів діоксиду карбону. Метою CSA є забезпечення продовольчої безпеки, адаптація та пом’якшення негативного впливу на навколишнє середовище. Досягнення її передбачає використання спеціальних прийомів механічного оброблення ґрунту, управління рослинними рештками та відходами, відновлення рослинного покриву й підвищення родючості ґрунту на пасовищах, поліпшення управління видаленням, зберіганням і використанням органічних рештків в т.ч. гною, енергозбереження та зневуглецювання, вирощування стійких до посух і хвороб високоврожайних сортів сільськогосподарських культур, агролісомеліорація, адаптивне природоощадливе землекористування.
Одним із доволі поширених напрямів кліматично розумного господарювання є органічне виробництво. Постанова Ради ЄС №834/2007 стосовно органічного виробництва та маркування органічних продуктів визначає таке виробництво як «цілісну систему господарювання й виробництва харчових продуктів, яка поєднує в собі найкращі практики з огляду на збереження довкілля, рівень біологічного різноманіття, збереження природних ресурсів, застосування високих стандартів належного утримання тварин і спосіб виробництва, який відповідає певним вимогам до продуктів, виготовлених із використанням речовин та процесів природного походження».
Водночас, органічне сільське господарство поряд із безперечними вигодами для довкілля, сприяє також розвитку соціальної сфери села, оскільки, за даними ООН, у такому виробництві використовується в середньому на 30% більше робочої сили ніж у традиційному землеробстві. Запровадження органічного землеробство має потенціал для скорочення викидів парникових газів на близько 1 т СО2-еквіваленту на 1 га на рік, а потенціал запровадження технології – до 4 млн га. Іншим способом може стати збільшення площі сільськогосподарських земель, на яких використовуються технології мінімальної обробки ґрунту (low-till, no-till, strip-till тощо), – до 3 млн га, або 10 % від загальної площі сільськогосподарських земель. Адже саме під час оранки вивільняється найбільша кількість парникових газів, у тому числі СО2.
Актуальними питаннями, що потребують науково обґрунтованих рішень для їх вирішення в галузі землеробства і рослинництва (тобто коло питань, які необхідно вирішувати у подальшому ННЦ «Інститут землеробства НААН» сумісно з його дослідною мережею) - це в першу чергу участь у реалізації загальнодержавних програм щодо спостережень і вивчення зміни клімату, отримання і опрацювання оперативної інформації дослідної мережі щодо можливих негативних змін природного середовища у результаті збільшення викидів парникових газів за ведення аграрного виробництва, розроблення і запровадження системи заходів щодо попередження подальшого процесу деградації та опустелювання земель сільськогосподарського призначення, відновлення та сталого використання земель гумідної зони, використання існуючих та розроблення кращих вітчизняних практик землекористування та землеустрою, природоохоронних систем землеробства та агротехнологій, спрямованих на адаптацію галузі землеробства до змін клімату та прогресуючого зростання концентрації вуглекислого газу, та інших шкідливих газів в атмосферу планети.
Необхідно також спільно з науковими установами НАН та НААН України розробити комплекс системних заходів, спрямованих на адаптацію до змін клімату та забезпечення збалансованого розвитку агросистем, розробити зональні рекомендації щодо адаптації галузі землеробства до процесів опустелювання та прояву посушливих явищ, викидів парникових газів, забезпечити науково-методичну підтримку впровадження у сільськогосподарське виробництво сучасних агротехнологій, ведення ризикованого землеробства, вирощування сільськогосподарських культур в умовах посухи, стратегій і практик природоохоронного землекористування.