Новини

Потужні вітри змін у промисловості світу стимулюють виробників сільськогосподарських машин і послуг адаптуватися до вимог сучасності. Роботизація, екологізація та впровадження елементів точного землеробства стали невіддільними частинами нових самохідних агрегатів і причіпних знарядь. Українське сільськогосподарське машинобудування також намагається виробляти конкурентні машини й агрегати.

Як у нього це виходить і чи можемо сподіватися на реальну конкуренцію вітчизняних брендів із потужними світовими лідерами? Що для цього потрібно і що нині пропонують заводи та невеликі підприємства? Про розроблення та створення в Україні сільськогосподарської техніки для "Агробізнес Сьогодні" розповів директор Національного наукового центру "Інститут механізації та електрифікації сільського господарства", академік Національної академії аграрних наук України Валерій Адамчук.

— Сьогодні в Україні у цьому сегменті промисловості працюють понад 200 підприємств. Гігантів уже не лишилося: в основному — невеликі заводи. На кожному з них трудиться від 70 до 200 працівників. Річний вал виробленої продукції на одного працівника маємо у межах 0,7–2 млн гривень. Вирішальна роль у плануванні, організації виробництва та реалізації продукції належить директорам підприємств і членами їх родин, які здебільшого є не лише керівниками відповідних служб заводу, а і його власниками. Заводи виготовляють сільгосптехніку різної номенклатури, але не серійно, невеликими партіями. За таких умов маємо підвищену собівартість виробленої продукції, дестабілізацію виробничих циклів підприємства та зниження якості самої техніки. Але, незважаючи на всі негаразди, за узагальненим критерієм оцінювання техніки «ціна + надійність» основна номенклатура продукції вітчизняного виробництва находить свого покупця не лише на українському, а й на закордонних ринках.

До суттєвих недоліків роботи галузі слід віднести те, що з різних причин сьогодні маємо, порівнюючи зі світовими лідерами, провали у виробленні складної техніки, особливо самохідної, та відставання в переході до виробництва «розумних машин», тобто техніки п’ятого покоління.

— Головний позитив — постанова Кабінету Міністрів України від 1 березня 2017 року №130, що спрямувала бюджетні кошти на забезпечення сільськогосподарських товаровиробників вітчизняною технікою й обладнанням для агропромислового комплексу шляхом часткової компенсації вартості техніки й обладнання. Ця форма державної підтримки галузі набула вагомих обсягів і досягла у 2021 році рівня 1 млрд гривень. Нею охоплена більша частка продукції вітчизняних підприємств і становить вона 16 тис. — 806 найменувань техніки й обладнання. Основні підприємства галузі успішно закріпились на внутрішньому ринку і багато з них знайшли себе на зовнішніх ринках. Найкращі з них імпортують до 30% продукції.

Окремі власники вітчизняних заводів відпрацьовують питання створення філій своїх підприємств навіть за кордоном. З одного боку, якщо це розвиток бізнесу, то загалом їх дії заслуговують похвали й підтримки. Але якщо це прагнення перейти на інші майданчики, де кращі умови для бізнесу, то це викликає занепокоєння щодо майбутнього галузі в Україні. Адже галузь ще у великому боргу перед селянами, бо вони змушені купувати імпортної техніки щорічно на суму близько 28 млрд гривень, фінансуючи розвиток економік інших країн. Кожен увезений в Україну трактор чи комбайн — це техніка, що потребуватиме закупівлі до неї запасних частин, загальна вартість яких за період експлуатації перевищить вартість самої машини. З урахуванням технологічної потреби в техніці щорічно потрібно було б виробляти тільки тракторів 20 тис. одиниць, зернозбиральних комбайнів — 5 тис. одиниць тощо.

— Проблеми такі:

1. Держава рано відпустила галузь у вільне плавання в умовах ринкової економіки, що призвело до її занепаду і ліквідації багатьох заводів. У результаті галузь багато втратила, зокрема перестало функціонувати вітчизняне комбайнобудування, заводи з виготовлення двигунів внутрішнього згорання, трансмісій і мостів, без чого не можна виготовляти конкурентоспроможну техніку. Зникли не лише зернозбиральні комбайни, а й кормозбиральні та бурякозбиральні. Борються за виживання вітчизняні тракторобудівники — велика конкуренція й незначне підтримання машин цього сегмента. Левову частку продукції галузі становлять сільськогосподарські машини для вирощування польових культур і подібна за технічним рівнем їм техніка для післязбиральної обробки та зберігання урожаю, а також техніка для тваринництва, кормовиробництва тощо. Загалом у галузі нині залучено близько 18 тис. працівників. Для порівняння: на одному тільки Мінському тракторному заводі, який за даними ООН входить до дванадцяти топових експортерів тракторів у світі, у 2020 році працювало 15 414 працівників.

2. Галузь, як і вся вітчизняна промисловість, не має стратегічного плану розвитку. Центральні органи виконавчої влади цим питанням не турбуються, а до рівня самоорганізації через професійні асоціації вітчизняні машинобудівники ще не виросли. Вони протягом кількох останніх років ніяк не домовляться щодо рівня членських внесків для утримання робочих органів асоціації.

3. Відсутній орган керування галуззю та координації її роботи. Тому процвітає паралелізм щодо номенклатури виробів підприємств. Відсутня форма кооперування заводів із виробництва складників. Не реалізованою є приваблива ідея щодо розвитку галузі, яка передбачала створення за участі держави заводів із виготовлення елементної бази. Як результат, маємо зростання імпорту складників і запасних частин.

4. Високі кредитні ставки вітчизняних банків і відсутність державної підтримки гальмують оновлення матеріально-технічної бази заводів, що знижує конкурентоспроможність їх продукції. Нині оновлення відбувається тільки з фінансових можливостей власників підприємств.

5. Дефіцит кадрів робочих професій, підготовка яких практично припинена у зв’язку з масовою ліквідацією професійно-технічних училищ.

6. Низький рівень захисту вітчизняного виробника на ринках техніки. Адже в Україні спостерігаємо відкриття кордонів для ввезення техніки закордонного виробництва з нульовими або символічними ставками податків. Зазначу, що багато шкоди державі завдала «оригінальна» форма легалізації тракторів і комбайнів сумнівного походження. «Ділки» надавали документи, за якими «баба Параска або дід Петро» складали власними силами серійну іноземну техніку і під оригінальною назвою закордонних брендів ставили на облік. Протягом 2009–2021 років відповідні державні органи визнали й зареєстрували такої техніки близько 46 тис. одиниць. Тільки завдяки приходу до Держпродспоживслужби України у 2021 році нової команди ця ганебна форма постачання техніки зупинена.

7. Здешевлення техніки вітчизняного виробництва для аграріїв — це ефективна форма сприяння розвитку галузі. Однак здешевлення доцільно робити диференційовано з урахуванням року постановки техніки на виробництво. Тобто перших три роки відсотки здешевлення найвищі, а після з кожним роком зменшуються. Наприклад, після виготовлення техніки протягом десяти років її здешевлення завершується. Такий підхід повинен підвищити темпи створення техніки нової номенклатури й сприяти переходу аграріїв на нові технології виробництва сільськогосподарської продукції.

— Секрет успіху багатьох вітчизняних заводів це, в першу чергу, їхні керівники. Нинішній директорський корпус — це когорта самородків, які самі себе створили за роки незалежності України. В непростих умовах переходу від планової до ринкової економіки вони зуміли, використовуючи підприємства галузі, що вмирали, зокрема й районні об’єднання колишньої «Сільгосптехніки», створити нові конкурентоспроможні заводи, які не тільки вступили в боротьбу за відвойовування вітчизняного ринку техніки у закордонних фірм, а й успішно вийшли зі своєю продукцією на світові ринки та кращі з них експортують до 30% своєї продукції.

Сьогодні найуспішнішими є заводи, що виробляють техніку для вирощування польових культур, зокрема виконання операцій з обробітку ґрунту, внесення добрив, підготовки насіння до сівби та сівби сільськогосподарських культур, їх підживлення та внесення стимуляторів росту, захисту рослин від бур’янів і хвороб. Це — ПАТ «Ельворті», ТОВ «ВЕЛЕС-АГРО ЛТД», ТОВ «СОЮЗ-СПЕЦТЕХНІКА», ТОВ «Краснянське СП «Агромаш», ТОВ «Лозівський ковальсько-механічний завод», ПАТ «БОГУСЛАВСЬКА СІЛЬГОСПТЕХНІКА», ТДВ «Львівагромашпроєкт», ВАТ «А3ТЕХ Україна», ПП «Українська аграрна техніка», ТОВ «Агромаш-Калина», ПП «ВК ТЕХНОПОЛЬ» й інші. Відомою у світі стала великогабаритна техніка виробництва ТОВ «Завод Кобзаренка». Для галузі тваринництва, незважаючи на її занепад, ефективно працює Група компаній «Брацлав», які забезпечують не лише виготовлення необхідної техніки, а й проєктування та будівництво ферм. На похвалу заслуговують ініціативи нових тракторобудівників із м. Дніпро: ТОВ НВП «АГРОМАШІНВЕСТ» і ТОВ «Січеславський тракторний завод».

— Протягом останніх років в ННЦ «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства» домінувало розроблення технологічних процесів і створення технічних засобів для вирощування польових культур, післязбиральної обробки їх урожаю та його зберігання. Крім того, не менш вагомими є здобутки зі створення електротрактора, автотрактора, технічних засобів для виробництва органічної продукції, вирощування енергетичних культур й отримання теплової енергії, електротехнологій, технічних засобів для молочного тваринництва, технологій та обладнання для відновлення робочих органів ґрунтообробної техніки тощо. Ця робота велася і ведеться у тісній співпраці із заводами галузі сільськогосподарського машинобудування та сільськогосподарськими підприємствами, вони є нашими інвесторами щодо виготовлення дослідних зразків техніки. Нині інститут вступає в стадію реорганізації для створення технічних засобів четвертого та п’ятого поколінь, тобто технічних засобів, які містять автоматизовані й роботизовані системи й агрегати з комп’ютеризованими системами їх керування й контролю виконання технологічних операцій.

Обнадійливі результати вже отримано за цьогорічними дослідженнями у вигляді експериментальних зразків вітчизняних систем навігації в режимах дистанційного керування агрегатами, автопілоту та безпілотного режиму, адресного виконання технологічних операцій (точного землеробства) як у рослинництві, так і у тваринництві, контролю й автоматизованого керування робочими органами посівних комплексів і зерносушарок, пристосувань до квадрокоптерів для догляду за посівами. Є також й інші напрями наукових досліджень, зокрема в галузі автоматизації технологічних процесів.

— Протягом останніх років вітчизняні аграрії імпортують у середньому за рік техніки й запчастин до неї на рівні 28 млрд гривень, які йдуть з України й служать розвитку закордонних економік. Тому галузь вітчизняного машинобудування має не лише зберегти відвойовані сегменти ринку техніки, а й успішно працювати щодо подальшого імпортозаміщення.

Як у кожній великій справі, по-перше, для цього потрібна воля керівництва держави. По-друге, щоб був розвиток, потрібен лідер цієї галузі та його злагоджена команда, які б сформували дорожню карту розвитку галузі й необхідні шляхи та механізми її реалізації. Обов’язковим повинно бути об’єднання зусиль органів влади та бізнесу із залученням найкращого, що є у вітчизняному науковому потенціалі. Самостійно бізнес в умовах сучасного розвитку вітчизняної економіки ці проблеми не розв’яже, його старання постійно будуть нівелюватись злагодженими діями закордонних конкурентів, які мають значно більший потенціал дієвих кроків, таких як: на короткий час можуть «демпінгувати» вартість продукції, кредитувати покупця, пробивати для себе пільги, застосовуючи дипломатичні та інші канали тощо.

Уже давно стало бажаним, щоб названими проблемами галузі опікувався хтось із високопосадовців, наприклад, один із віцепрем’єр-міністрів України. За таких умов можна було б говорити про відродження органу з керування і координації діяльності галузі, започаткування національної програми розвитку галузі сільськогосподарського машинобудування, а також проєктів вітчизняний трактор і вітчизняний зернозбиральний комбайн.

Статус аграрної країни почесний, але він безперспективний. Треба розвивати промисловість і, зокрема, галузь сільськогосподарського машинобудування.

Нагадаємо, науковиця НААН стала лауреаткою президентської премії.

Читайте також: "В Україні економіка превалює над екологією: до 70% земель – розорані й потребують відновлення", – Йосип Дорош