Новини

У 2021 році українські аграрії вже зібрали рекордні врожаї, але яким буде наступний сільськогосподарський рік? Це питання особливо актуальне в контексті виснаження ґрунтів і підвищення цін на мінеральні добрива. А також міфів, які існують у суспільстві довкола добрив.

Удобрення ґрунту дійсно впливає на кількість та якість кінцевого сільгосппродукту, але слід враховувати специфіку різних сільгоспкультур, наголошує директор Інституту сільського господарства Степу Національної академії аграрних наук Ігор Семеняка.

«Якщо це зернові культури, наприклад, озима пшениця, і ми хочемо мати добрий хліб, із високим вмістом білка та клейковини, то саме застосування азотних добрив у контексті внесення фосфорних і калійних добрив, а також сірки, буде сприяти покращенню якості продукції. Тобто підвищенню вмісту білка в зерні, підвищенню кількості та якості клейковини тощо. У цьому випадку негативного впливу мінеральних добрив немає, а є лише позитивний вплив.

У випадку з такими культурами як соняшник, соя більший вплив мають фосфорні добрива. За даними 15-річних досліджень у сівозмінах, які проводить наша установа, саме фосфатні добрива позитивно впливають на вміст олії в продукті», – зазначив науковець.

«Я думаю, це просто нерозуміння хімічної складової нашого життя. Якщо ми назвемо воду Н2О, то можливо, люди її теж будуть боятися. Так само як і сіль – NaCl. Як казав відомий давній медик Авіценна: все є отрутою, різниця лише в дозі. Та ж сама ортофосфорна або просто фосфорна, як її називають, кислота є складовою мінерального живлення культурних рослин. Це – джерело фосфатів. Якщо говорити про розклад фосфорної кислоти в ґрунті в 3 етапи, то як наслідок ми отримаємо фосфати, які можуть використовувати рослини», – коментує експерт.

Він також зауважив, що окрім хімічних добрив, у сільськогосподарській практиці застосовують і добрива біологічного походження. Зокрема, у ґрунті містяться запаси фосфатів, які недоступні для рослин, але можуть використовуватися завдяки мікробним препаратам, які розкладають їх у доступну для рослин форму.

«Можна провести аналогію зі здоров’ям людини: для життя потрібні не тільки хліб і м’ясо, але й вітаміни. Так само для здоров’я рослини базою, звичайно, є макроелементи. Але у науці є таке поняття як «бочка Лібіха». Це коли окремі елементи можуть бути в надлишку – наприклад, такий макроелемент як азот, унаслідок необґрунтовано надмірного внесення азотних добрив. Натомість забувають, що рослині потрібні ще й мікроелементи. У складі рослини їх можуть бути десяті долі відсотка, але все одно вони необхідні, щоб культура могла розвиватися і давати безпечну продукцію.

Макродобрива вносяться зазвичай у великих кількостях. Якщо говорити про природно-кліматичні умови зони Степу, Лісостепу й Полісся, то можуть вноситися різні норми, від NPK30 та NPK60 до NPK120 і більше. У фізичній масі це може бути 200-400 або й 800 кг/га комплексних добрив. І ось тут уже ЄС прагне обмежити надмірне використання добрив, особливо азотних. На них встановлюють граничні межі шкідливості використання. Особливо це стосується макродобрив», – пояснює Ігор Семеняка.

За його словами, в Україні, як правило, надмірного використання макродобрив немає. Але певні обмеження впроваджені для овочевої продукції з метою уникнення великої кількості нітратів. Адже окремі добрива, що мають нітратну і, особливо, нітритну форму, в надлишковій кількості потрапляючи до організму людини, можуть спричиняти важкі отруєння.

«У кавунах, томатах, деяких овочах іноді зустрічається перевищення, особливо, якщо вони вирощені в тепличних умовах, а не польових. Але в більшості, якщо йдеться про використання комплексних добрив, українські аграрії не витрачатимуть гроші на ту їх кількість, що перевищує екологічну норму й економічну доцільність», – стверджує науковець.

Натомість мікроелементи традиційно застосовуються в невеликій кількості – від 100 г до 2 кг на гектар. Цього достатньо для збалансованого розвитку й здоров’я рослин.

За даними дослідів Інституту сільського господарства Степу НААН, родючі ґрунти Центральної України природно мають підвищений вміст азоту, і особливо — фосфору та калію. 

«Це – досить значний показник приросту. Але він залежить від того, які погодні умови складаються. Якщо з осені сприятливі умови для вирощування озимої пшениці, і потім зима не завдала шкоди посівам, відбулося відновлення вегетації, то такі посіви потребують дещо більшої кількості добрив – особливо азотних, щоб сформувати високий врожай – від 8-10 до 12-15 тонн із гектара.

Якщо ж фермери не розраховують на високий врожай, то вони можуть не вносити добрива. Але необхідно, щоб були хоча б стартові добрива для розвитку – по 10 кг діючої речовини азоту, фосфору та калію. Приріст врожаю від такого застосування може скласти кілька центнерів. Якщо не застосовувати комплексні добрива, у випадку холодної, морозної або тривалої зими, не вистачатиме фосфору і калію для формування у рослин морозостійкості. І одні лише азотні добрива не виправлять ситуацію», – підкреслює директор Інституту сільського господарства Степу НААН.

Він також додав, що в окремих випадках посуха або надмірна вологість не дають отримати максимальний ефект від застосування мінеральних добрив.

«Усе залежить від ступеня виснаженості й родючості ґрунтів на полі. І тоді треба рахувати: якщо застосування мінеральних добрив у тих кількостях, що передбачені технологічною картою, потребує значних грошових вкладень, то чи буде отримано потрібний економічний ефект від реалізації цієї додаткової тонни пшениці чи кукурудзи?» – зазначає Ігор Семеняка.

«Можна замінювати озиму пшеницю на сою, сою на кукурудзу, потім соняшник і так далі. У такому випадку найбільш природно збалансованою буде й господарська діяльність. Сівозміни надають можливість відновити ґрунти й механічно, й у плані хімічної родючості, в плані зменшення навантаження від шкідників та хвороб. Бажано оптимізувати як черговість культур у сівозміні, так і системи догляду за посівами, обробітку ґрунту й застосування добрив. Коли це все робиться комплексно, ми можемо говорити про збереження родючості ґрунту», – пояснює науковець.

За даними досліджень Інституту зернових культур НААН (м. Дніпро), у 1880 році гумусу в Україні було 8%, у 1970-му – 4,5%, а у 2014-му – лише 3,5%. Таким чином, спостерігається інтенсивне виснаження ґрунтів у період до 1970-х років, тоді як в останні 40-45 років такого сильного падіння вже немає. Тобто твердження про значну деградацію українських чорноземів, за словами Ігоря Семеняки, – теж певною мірою міф. І про це свідчить зростання врожайності в Україні за останні роки.

«На рівні держави ми вже досягли фантастичного показника. Колись казали, що 70 млн тонн врожаю зернових – це неймовірно. А Україна вже досягла цієї цифри. Часткове відновлення ґрунтів аграрії забезпечують.

На жаль, за нашими дослідженнями, у більшості років немає економічного ефекту від застосування добрив. Але, коли ми зважаємо на збереження родючості ґрунтів, то виявляється, що все ж таки мінеральна і, особливо, органічна система удобрення, необхідні. Хоча це й дорожче. Інакше ми можемо отримати деградовані ґрунти раніше, ніж нам би цього хотілося.

Стосовно органо-мінеральної системи удобрення, вона, можливо, менш продуктивна. Але забезпечує краще збереження родючості ґрунтів. І це якраз та «золота середина», якою ми, науковці рекомендуємо користуватися аграріям — сівозміна й органо-мінеральна система удобрення із застосуванням мікробних препаратів», – резюмував Ігор Семеняка.